Об’єкт “Сад”

diplom1_1.jpg

.

diplom1.jpg

.

diplom2.jpg

.

diplom3.jpg

.

diplom4.jpg

.

diplom5.jpg

.

.

Тема саду актуальна для багатьох культур. Сади відображали всі зміни в естетичних уподобаннях і потребах, що охоплювали культурну ситуацію кожної з епох розвитку людства. Тісно пов’язані зі способом життя сучасників, сади створювались для споглядання прекрасного, роздумів, поетичних пошуків і вчених занять. Сад – це живий твір мистецтва. Він завжди „діяльний”, живий результат зумисної дії людини і умов природи. В різні часи людина по-різному змінювала природу відповідно до свого світогляду. Сади були немов би подобою всесвіту, сприймались, як книга, за якою можливо цей всесвіт прочитати. Вище значення саду – рай, Едемський сад. Таке уявлення саду характерне для всіх стилів мистецтва: сад як зматеріалізована Біблія, коли Всесвіт – це текст, за яким прочитується божественна воля. Особливістю такої книги-саду є відображення світу тільки у його доброму вираженні, ідеальній сутності.
Сад промовляє до глядача не лише окремими значеннями компонентів, але через утворення змістовної естетичної системи. Здатність читати сади, як іконографічні системи залежить від знання символів. Сад так само є засобом фіксування та передачі інформації, як книга чи пісня. Архітектурна будова саду – це вже висловлення певної думки, уславлення того чи іншого діяння: як то підкорення природи людиною, пошук людиною свого шляху до Бога чи власної цілісності, або створення „нової природи”.
Людина перетворює своє середовище різними способами вносячи в нього зміни. Своєю діяльністю, спрямованою працею, осмисленими діями, розбудовуючи конструкції свого розуму, вона переживає й проживає це середовище, трансформуючи капсулу простору. Нарощує над створеним природою ландшафтом свій власний, збудований з ідей та інтелекту, прагнення вдосконалення та діяльної спрямованості, намагаючись силою розуму створити дім для душі.
У своїй роботі я зобразила власний варіант влаштування саду. Ним можна прогулюватись, милуючись формою та міццю каміння, природними слідами, що тісно переплітаються в гармонійному поєднанні зі знаками створеними свідомою дією. Просторова композиція складається з двох основних частин: п’яти аркушів, виконаних на прозорому пластику та гравійованих каменів, розташованих у певному порядку на „доріжці” з дрібних білих камінців нейтральної форми. Вздовж цієї „доріжки” відбувається рух експозицією. Від першого аркуша, на якому зображено композицію „Сад птахів”, до завершальної композиції „Олива”.
На початку перед глядачем відкривається картина райського саду, сповненого гармонії та буяння природи. Це першосотворенний дикий сад, де насаджено усілякі рослини та співають птахи. У середньовічній поезії з первозданним Едемським садом асоціювали „сади кохання”, де насолоджувалися всі п’ять відчуттів: слух милували своїми співами птахи, квіти дарували свій колір та запах, вода дарувала прохолоду, а дерева тішили смак своїми плодами. Це місце, в якому створювалася гармонія відчуттів, ідеальне для перебування людини. Місце, де довершеність оточуючого дарує можливість повного щастя.
Наступний аркуш – „Сад Рослин”. Родюча природа підкорена, впорядкована та доглянута людиною. Досягнення людської праці. Рослини тут розташовані у певному порядку, ретельно продуманому і дотриманому. Світ природи пристосований людиною до власних потреб. Жива природа замкнена у простір саду як місця захищеного, убезпеченого, доглянутого.
Центральний аркуш – „Сад „Я” – являє собою зображення саду, поділеного доріжками на чотири частини й майже повністю заповненого лабіринтами. Уособлює собою природу особистості людини. Шлях людського духу, заплутаний, мов лабіринт. Тут потяг до раціонального, осмисленого поєднується з постійним пошуком власного Я, ідентичності, шляху до Бога, які тривають ціле життя.
Четвертий аркуш – „Сад людського розуму”. Змальовує здобутки людського розуму, що змінив власне середовище, створивши „нову природу”. Ландшафт перетворений діяльністю людини, конструкціями надбудованими над вже існуючим світом природи, дослідженим і осягненим. Природа – лінії магнітного поля що існують незалежно від людини й створюють своєрідну топографію; архітектурні креслення створені людиною.
Останній аркуш – „Олива”, де у вигляді дерева, названого в Біблії „царем дерев”, символу миру й родючості, зображено втілення людського роду. Родовідне дерево, дерево життя, де кожна гілочка символізує когось із предків чи родичів. „Діти твої, мов парості оливки, навколо столу твого” (Пс. 128,3). Рід людський розгалужений, мов гілки розлогого дерева. Світ людей, мов сад, де кожен рід, як дерево, а гілки на ньому – люди. У кожного дерева свій квіт. Цей сад – світ людини, де вона водночас є його частиною й творцем: створюючи та продовжуючи власний рід. Олива є символом миру, добрих намірів і оновлення, зокрема вічного оновлення та безкінечності людського роду. Розбудова людського роду як спосіб розбудови світу, розвою „світового дерева”.
Під розміщеними у просторі аркушами розташовується доріжка з каменями, на кожному з яких зображено знаки, що своєю послідовністю утворюють текст з певним змістом.
Камінь – символ буття, єдності й непорушності, основи всесвіту, наглядна фігура „каменю” на якому світ зродився й розвився. Тривкість і довговічність каменю робить його універсальною „матеріальною основою”, на якій може втриматися решта світу. Зокрема, на камені залишаються сліди, утворені природою, й поєднуються зі знаками, зумисне нанесеними людиною. Вони формують універсальні візуальні записи розумових конструкцій, коди світосприйняття, своєрідне „тактильне письмо”, що сприймається не тільки візуально, а й через фактуру й об’єм. Зображені на каменях символи подібні до трипільських малюнків на кераміці, якими трипільці свій досвід та знання про оточуючий світ передавали від покоління до покоління. У роботі використано характерні трипільські знаки у поєднанні зі знаками, скомпонованими автором.
Поєднуючи вагомість каміння та легкість малюнків на прозорому пластику, межі якого нівелюються у просторі, досягається ефект, коли над матеріальними слідами, збереженими у тривкому матеріалі каменю в повітрі здіймається прозоре й легке марево, ніби спогад, застигла думка, зображення дерев-садів. Усі аркуші є водночас садами й деревами одного саду. У кожній композиції присутній центральний „стовп”, „стовбур” чи центральна вісь саду. Стовп, гілка та хрест є модифікаціями світового дерева. В центральному аркуші воно представлене як хрест, що є також спрощеним символом людини, а розташований у центрі цього хреста лабіринт вказує на пошуки цією людиною шляху. Аркуші, що зображають „природні” сади, змальовані більш вільно, ті ж, що втілюють впорядковану людиною природу, мають чіткі, геометрично правильні лінії. Вони подібні, але різні: кожен сад має свою історію, це окрема книга, власна пісня. Кожен оповідає про своє, ставить інші питання, дає особливі відповіді.

Бруєвич Катерина

0 replies on “Об’єкт “Сад””

Your email address will not be published. Required fields are marked *